Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації

НЕТІШИНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ

Світ потребує милосердя

Нетішин – 2016

Додаток 2

до Положення про

Всеукраїнський конкурс

«Моральний вчинок»

РЕЄСТРАЦІЙНА КАРТКА

до творчого звіту Всеукраїнського конкурсу

«Моральний вчинок»

(подається у 2-х примірниках, інформація розміщується на 1 стороні аркуша)

Тематичний напрям діяльності (національно-патріотичний, екологічний, юридичний, соціальний або культурологічний)	Соціальний
Назва творчого звіту	Світ потребує милосердя
Форма творчого звіту (фоторепортаж, стіннівка, опис діяльності, відео сюжет тощо)	Опис діяльності
Групова діяльність (позначити літерою «Г» та вказати загальну кількість учасників, у тому числі батьків, педагогів та ін. осіб)	«Г» 18 учасників – 1 педагог, 17 учнів
Повна назва навчального закладу, клас (група)	Нетішинський професійний ліцей
Індивідуальна діяльність (позначити літерою «І»)	---
Прізвище, ім’я індивідуального учасника	---
Повна назва навчального закладу, клас (група)	---
Вікова група (позначити цифрою 1-6)	4
Повна поштова адреса навчального закладу	30100 Україна, Хмельницька обл., м. Нетішин, пр.-т Незалежності, 2
Телефон, факс (з кодом) навчального закладу	(03848) 31845
Електронна адреса	netishynpl23@gmail.com
Керівник учасників/ка Конкурсу Прізвище, ім’я, по батькові	Степанюк Світлана Сергіївна
Посада	Соціальний педагог
Контактні телефони	(097)3304503
Електронна адреса	---

Підпис керівника учасників/ка Конкурсу _______________________________

Дата «___» _____________________________

Підпис керівника навчального закладу__________________________________

Дата «___» _____________________________

Г.С. Сковорода закликав: «Люди, будьте людяними! Це ваш перший обов’язок. Будьте такими для всіх станів, для всіх вікових категорій, для всього, що людині не чуже». Це звернення філософа залишається актуальним і сьогодні.

Бути  людяним, милосердним, дарувати людям добро, підтримку у важкі хвилини… Невже це так важко, чи потребує титанічних зусиль?

Після того, як я попросила учениць написати твір-роздум «Світ потребує милосердя» вони довго сиділи роздумуючи: «А з чого почати, що написати?» Для шістнадцяти та сімнадцяти річних дітей це виявилося важким творчим завданням. У більшості робіт вони просто дали визначення, що означає термін «милосердя», як вікіпедія, сухе, без творчого підходу визначення. Я думаю, це тому, що вони не знають, не розуміють, не живуть цим поняттям. Хоча є і гарні, мудрі роздуми. 

Захарчук Марія, група 304: «…Я хочу, щоб люди стали щасливішими, добрішими і милосерднішими. Щоб у людей серце не було, як камінь. Але люди покладаються і розраховують самі на себе, зараз такий час нажаль…»

Романюк Світлана, група 304: «…Для того, щоб бути милосердними, потрібно вміти пробачати, допомагати всім, хто потребує цього, і навіть тим, хто про це не просить. Іноді таким дуже важко бути, але добро повертається усім хто його дарує. Мені дуже часто здається, що з кожним роком таких добрих людей стає все менше, всі зацікавлені тільки своїми інтересами та проблемами. Невже так важко допомогти старенькій бабусі, давши їй пару копійок, яких вона потребує, чи допомогти молодій дівчині, якій важко самій підняти дитячий візочок. Потрібно бути милосердними, але з часом я все більше переконуюсь у тому, що ця риса характеру залишається тільки в обраних людей.»

Кознюк Вікторія, група 304: «… Милосердя є у кожної людини, але не всі хочуть (чи не вміють) користуватися цією доброю чеснотою, тому що вона вимагає і відповідного стилю, правильної поведінки у повсякденному житті. А це робота над собою над своїми недоліками… Небайдужих, добрих людей - дуже багато, і я теж до них відношусь, тому, що для мене милосердя – це така риса, без якої сучасна людина не зможе жити у цьому жорстокому світі, де йде війна і де люди втрачають усі життєві цінності даровані Богом.»

Ткачук Наталія, група 504: «Милосердя. Багато людей задають запитання: «Що це таке?», «Звідки воно взялося?», «Як його використовують?»

Милосердя – це доброта, це ласка, це любов, яка йде з глибини душі. Кожна людина висловлює свої почуття по-різному. Можна просто комусь чимось допомогти, коли та чи інша людина не може зробити сама. Ми можемо любити, ми можемо робити добрі вчинки, добрі справи. Ми самі вирішуємо, як нам жити, кому допомагати, і чи, взагалі, допомагати. Ми самі себе запрограмовуємо.

Я вважаю, якби люди поважали себе, то вони  поважали б й інших, а отже, допомагали іншим, підтримували, співпереживали.

Я бажаю, щоб кожен мав милосердя і ділився найкращим: думками, ласкою, теплотою, любов’ю. Люди, будьте добріші до інших і до вас будуть добрішими! Завжди бережіть кожну хвилину, і те, що для вас дає Бог. Даруйте свою теплоту, любов, і ласку, своє милосердя іншим!»

Мовчанюк Альона, група 304: « Серед безлічі людських чеснот своє вагоме місце посідає милосердя. Якщо вдуматися у це поняття, кожен з нас помітить сховану в ньому суть – «милість серцю». Здається, що так просто робити вчинки, які будуть милі кожному серцю, не чекаючи якоїсь винагороди. Щоб проявити милосердя, не обов’язково робити щось матеріальне і сподіватись на чиєсь схвалення зі сторони. Це може бути просте слово, сказане комусь у важку хвилину чи співчутливий погляд, теплі обійми, коли не знайдуться потрібні слова. Іноді саме вони стають для когось поштовхом до великих звершень або стримуванням від необдуманих вчинків.

Насправді бути милосердним - дуже і дуже важко. Набагато простіше стояти осторонь і залишатися байдужим до чужих проблем.

Народна мудрість каже: «Милосердя і доброта – людства два крила». У сучасному суспільстві люди забули про багато достоїнств, притаманних нашій душі, перестали довіряти одне одному.

Я вважаю, щоб наше життя стало кращим, нам усім потрібно проявити хоч краплю турботи і любові до інших, до всього, що нас оточує. І коли ми почнемо дарувати своє милосердя іншим, воно обов’язково проявиться у наших серцях, неначе птах розправить свої крила над світом».

Усі зійшлися в думці, що добрих людей зараз дуже мало і, що таку рису як людяність, необхідно розвивати з дитинства, з пелюшок, і пам’ятати, що слова залишаються словами: «Будь синку, (чи донечко) добрим!», і лише приклад батьківської поведінки, вчинків дітки засвоюють набагато краще, швидше і на все життя.

Учні нашого ліцею також здатні на добрі, милосердні вчинки. Так, голова учнівського самоврядування Степанюк Марина зініціювала збір іграшок та канцелярського приладдя дітям з функціонально-обмеженими можливостями (Реабілітаційний центр при ДНЗ№9, директор Дмитрук І.І,), які Марина та Анна, учениці ІІ курсу подарували діткам напередодні Дня святого Миколая.

 

Дівчата настільки перейнялися проблемами діток, що, коли поверталися в ліцей - просто плакали, а заспокоївшись, наперебій всім розказували, якими цікавими та смішними були маленькі дітки. Марина вже знову розпочала збирати подарунки малюкам до Дня захисту дітей.

У нас в ліцеї навчаються 8 учнів, батьки яких були чи продовжують захищати цілісність держави та наш спокій в зоні АТО, тому колективом навчального закладу проводяться акції на підтримку воїнів: збір теплих речей «Подаруй тепло солдату», солодощів до Дня закоханих, написання листів-підтримки,  виготовлення пасхальних подарунків. Акції підтримують всі небайдужі учасники навчально-виховного процесу, які з радістю діляться частинкою тепла свого серця для підтримки воїнів-захисників.

Учень Нетішинського професійного ліцею, друг Діани Боднар попросив допомоги в своїх одногрупників підтримати загальнонетішинську акцію по збору коштів на лікування дівчини. До цієї акції в процесі долучився і весь ліцейний колектив. Діти дійсно перейнялися проблемою Діани: «На її місці може бути кожен з нас. Вона не планувала і не хотіла захворіти. Діана хоче жити, вчитися, працювати. У неї є життєві плани, які вона, з нашою допомогою і Божою ласкою, хоче реалізувати. А такі зараз ціни на лікування, що сім`я без нашої спільної допомоги не справиться», - казали вони. Сподіваємося, що незабаром Діана здоровою і усміхненою повернеться додому з міста Вюрцбург (Німеччина)!

У 2013 році Хмуровській Тетяні (дочці вихователя гуртожитку нашого ліцею Хмуровської Алли Василівни) лікарі встановили страшний діагноз – «Апластична анемія надважкої форми» (хвороба, за якої порушується робота кровотворної системи. При апластичній анемії кістковий мозок перестає виробляти клітини крові: еритроцити, тромбоцити, лейкоцити в адекватних кількостях).

Після довгого і виснажливого лікування, на проведену терапію кістковий мозок відреагував. Таня почала повертатися до здорового, повноцінного життя: відвідувати школу, зустрічатися з друзями, повернулася до ансамблю «Криниченька». Та це тривало недовго. Через 1,5 року, тобто восени 2015 року відбувся рецедив (хвороба повернулася). Консиліум лікарів призначив неспоріднену трансплантацію кісткового мозку за кордоном, бо в Україні спорідненого донора нема. Зробити операцію погодилися лікарі в Італії. Її вартість складає 122 тис. євро. Проте таких коштів у родини немає. Нині будь-який вірус може бути для Тані смертельним. Весела, позитивна, товариська, дуже життєрадісна Таня, як і всі діти, хоче жити вдома з батьками, насолоджуватися щасливим та безтурботним життям.

Учнівський та педагогічний колектив допомагають родині врятувати найцінніший для них скарб – улюблену донечку Тетянку!

Найбільша мрія, яка об’єднує дівчат – жити, цінувати кожну хвилиночку проведену з батьками та друзями, бачити і радіти весняному, буйному цвіту

Працюючи в ліцеї я зрозуміла, що нашим учням найбільше потрібне розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови, і що з ними буде далі – незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і викладачам, адже, незважаючи на всю «крутизну» і незалежність, всередині вони дуже ранимі й уразливі. Підлітки, вони як ті кленові листочки, що підхопила течія і несе в таке складне доросле життя. І від нас, дорослих, залежить, яким буде їх «плавання». Це від нас, дорослих, залежить, що ми даємо дітям на старті життя: любов, повагу, доброту чи критику, осуд, неприязнь… Якщо ми, дорослі, говоримо, що у нас проблемні, «важкі» діти, то в першу чергу - це наша провина (не долюбили, не додали, не почули, не знайшли часу…).

У складні моменти життя дитина нагадує човен під час шторму: «система навігації» вийшла з ладу, величезні хвилі прагнуть розтрощити борти, дощ заливає зверху.

За таких обставин потрібно максимально активізуватися, зібратися духом, щоб обрати правильний курс, аби дістатися до довгоочікуваного берега.

Не завжди дитині вдається це зробити самостійно, в більшості випадків вона потребує допомоги дорослих. Тому так важливо, щоб дорослі (психолог, соціальний педагог, викладач, майстер виробничого навчання, батьки – всі ті, хто тісно пов'язаний з вихованням дітей), правильно будували свої відносини з дитиною, пропонували їй підтримку так, щоб дитина душею та серцем відчула щирість запропонованого і прийняла її.

Лише тоді дорослий може стати і маяком, що вказує, куди потрібно пливти, щоб дістатися берега, і диспетчером, який допомагає капітану прийняти правильне рішення в складних обставинах, і чарівником, який надасть віри і впевненості в своїх силах безпосередньо самому капітану.

Це нелегко, бо дитина, яка потерпає в складних обставинах, потребує від фахівця значних зусиль, зібраності, майстерності, а водночас і відповідально, бо лише правильна допомога приведе дитину до змінених поглядів на те, що відбувається, до відродження із руїн,  до нового життя, нових можливостей.

«Невпевненість і страх, мені віднині ви - не друзі!

Виходжу я на зовсім інший свій життєвий шлях!

Не тінь, а світло, світло, світло бачу я на виднокрузі

І бачу я себе у теплих сонячних руках!»

Зберегти краплини тепла, доброти в душі, вміння співчувати – обов’язок чи призначення людини? Обираючи професію педагога, я свідомо ступаю на стежку вселюдського добра і милосердя. Дені Дідро, французький філософ-просвітитель сказав: «Найщасливіша людина та, яка дарує щастя найбільшій кількості людей».

«Відніміть, – писав Г.С. Сковорода, – у нашого серця любов до добра – ви віднімете всю чарівність життя». Чи не сучасно звучить це висловлювання в наш час?

Не треба зовсім зневірюватись. Ми ще можемо стати добрими та милосердними, необхідно лише побачити у собі цю тоненьку ниточку, що зв’язує нас із дитинством та приємними спогадами. Ми можемо стати на шлях справедливості та гуманізму, стати ближчими один до одного. Тільки одне лиш прохання – не забувати, що всі ми люди і хочемо поваги, трохи співчуття та безкорисних вчинків.

Автор вірша, психолог Нетішинського професійного ліцею

Козубська Наталія Миколаївна

Дарувати добро не важко.

Теплоту душі – поготів.

Тим, кому їх так бракує,

Аби лише ти захотів.

Чому їх на світі нестача?!

Чому: «Задарма не віддам!»?

Даруй їх - і прийде віддача.

Добрішим, повір, станеш сам.

І стане тим людям тепліше,

У кого будинок згорів,

А мамі – чуть-чуть спокійніше,

В якої малюк захворів.

Юнак, що мріє кохати,

А чує: «Тебе не люблю.»

Не буде так сильно страждати,

Всміхнеться: «Собі іншу знайду».

І віра прийде до солдата:

«По нас ворог не буде гатить».

І друга найкращого втрата

Не буде так серце ятрить.

Якщо ти, не шкодуючи слова,

Ніжності й душі теплоти

Будеш поряд. Даруватимеш знову і знову

Частинку своєї безмежної доброти!

Якщо будеш ти щирим, душевним,

Серцем добрим, що вміє любить,

Кожен вчинок моральний стане приємним

Для тебе і інших. Це потрібно цінить.