Досвід роботи соціально-психологічної служби

Досвід роботи соціально-психологічної служби

Нетішинського професійного ліцею

з надання соціально-педагогічної та психологічної допомоги

постраждалим внаслідок бойових дій на Сході України

У нашому ліцеї, як і в більшості ліцеїв України, функціонує соціально-психологічна служба, головна ідея якої – це «супровід»  дитини по її життєвому шляху. Це рух разом з нею, поруч із нею, а буває – трохи попереду.

Ми не можемо змінити внутрішній світ учня без його власної волі, власного бажання, але ми можемо взаємодіяти, пропонуючи різні шляхи вирішення тих або інших завдань чи проблем. Ми організовуємо співробітництво, спрямоване на самопізнання та самовдосконалення дитини.

 Ліцейна соціально-психологічна служба – це самостійний вид діяльності з власними цілями й цінностями, яка органічно вплітається в навчально-виховну педагогічну систему. За такої організації стає можливим поєднувати цілі педагогічної і психологічної практики і фокусувати їх на головному – на особистості учня.

 Робота дорослих (педагогів, батьків, психолога, соціального педагога) з супроводу учнів спрямована на створення сприятливих соціально-психологічних умов для успішного їх навчання й розвитку. Але у кожного є і свої специфічні завдання. Роль педагога – орієнтація учня на інтелектуальні й етичні аспекти («кожна людина повинна знати й уміти саме це й мати відповідну поведінку в громадських місцях»). Батьки виконують роль носія певних цінностей – релігійних, етичних національних, культурних та інших. Завдання практичного психолога – створювати умови для продуктивного руху дитини тими шляхами, які вона усвідомлено вибрала, конструктивно вирішувати неминучі конфлікти, засвоювати методи пізнання, спілкування, пізнаючи себе та інших. Соціальний педагог вживає заходів для оперативного вирішення питань, які пов’язані із індивідуальною соціальною ситуацією дитини.

На жаль, до звичних до 2014 року важких індивідуальних проблем, з початком військових дій на Сході додалися проблеми родин (насамперед їх дітей), які пережили військовий конфлікт і були змушені змінити місце проживання, проблеми бійців, які повернулися із зони бойових дій здоровими фізично, але травмованими психічно, проблеми скалічених і тілом, і душею. Це проблеми всіх тих хто бачить новини по телебаченню, де йдеться про військове протистояння, безпосередньо спілкується з людьми, які переїхали з територій, де орудують терористи. Тож на вчителів, вихователів, практичних психологів, соціальних педагогів лягло величезне додаткове навантаження. Не виключенням є і працівники Нетішинського професійного ліцею, зокрема його соціально-психологічна служба.

В даний час в нашому закладі навчається один учень-переселенець з АР Крим, вісім учнів, батьки яких перебувають в зоні АТО і десять учнів-випускників, які безпосередньо приймали участь у бойових діях на Сході.

Соціально-психологічна служба ліцею надає психологічну і соціально-педагогічну допомогу постраждалим, переселеним, членам їх сімей і учням батьки чи родичі яких знаходяться в АТО. Зазначаємо, що наша робота є системною, довготривалою та не допускаємо помилок і схиблень.

Ми, практичний психолог і соціальний педагог, Нетішинського професійного ліцею:

- допомагаємо сім’ям вимушених переселенців у налагодженні соціальних зв’язків із місцевими закладами охорони здоров’я, працевлаштування, соціальних служб, забезпеченні дітей навчальними посібниками, підручниками, іншим навчальним приладдям;

- надаємо соціально-педагогічну і психологічну допомогу вступникам і першокурсникам в адаптації до нових умов навчально-виховного процесу та налагодження побутових умов їх проживання і встановлення нових соціальних зв’язків у навчальному закладі та за його межами;

- залучаємо постраждалих дітей до участі в діяльності позаліцейних навчальних закладів з метою створення умов для їхньої самореалізації;

- проводимо діагностичну і корекційно-відновлювальну роботу з цими учнями та членами їх родин;

- залучаємо цих учнів до активної виховної і розвивальної діяльності в позаурочний час;

- проводимо (по мірі необхідності) реабілітаційну роботу з ними;

- забезпечуємо індивідуальний супровід цих учнів;

- надаємо їм необхідну корекційну, соціально-педагогічну допомогу від пережитого протягом навчального року шляхом впровадження психологічних ігор, праце-, музико-, арт- терапії, тренінгових занять тощо;

- створюємо сприятливий соціально-психологічний клімат в нашому навчальному закладі;

- проводимо  оптимізацію змісту і форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків;

- прагнемо недопущення своїми будь-якими діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників навчально-виховного процесу.

Уся наша робота спрямована на подолання стресової ситуації, на підтримку учнів Нетішинського професійного ліцею та членів їх родин, які в тій чи іншій мірі постраждали від подій на Сході України.

Після проведення комплексу різних видів корекційно-відновлювальних робіт покращився емоційний та психологічний стан клієнтів. Значно знизився ступінь агресивності та неконтрольованості спонтанних дій, сформувався реальний погляд на перебіг подій сьогодення, виробилися навички і вміння розділяти те, що залежить безпосередньо від мене від того, що від мене не залежить, що я не можу змінити. Досягли усвідомлення того, що сильну і міцну сім’ю біди та незгоди згуртовують та об’єднують, що в таких сім’ях кожен член родини відчуває підтримку та любов навіть на відстані.

Поради батькам та вчителям

1. Дібрати правильні слова завжди непросто. Коли не знаєте, що сказати, скажіть: «Так, це справді дуже важко для тебе/для нас!» Це спрацює. Тим самим ви показуєте, що теж не любите те, що відбувається, але визнаєте, що боротьба із терористами/ворогом має тривати, щоб нарешті настав мир.
2. Спробуйте розпізнати емоції, що лежать в основі дій дитини, та вербалізувати їх: «Я бачу, тобі дуже страшно», «Це так важко – знати, що твій тато воює проти ворогів заради нашої країни», «Я знаю, це буде прекрасно, коли твій тато/мама повернуться додому». Часом діти висловлюють страх: що буде, якщо тато/мама не повернеться. Якщо так сталося, спробуйте сказати: «Про тебе піклуватимуться, ти не залишишся сам. Давай-но поглянемо, що ми робитимемо в такому разі…»
3. Коли діти особливо засмучені, не заперечуйте серйозність ситуації. Слова «Не плач, усе буде добре» їм не допоможуть. Однак, визнаючи проблему, не забувайте постійно висловлювати віру й надію на те, що все буде гаразд.
4. Старші за віком діти військових зазвичай цікавляться: «То мій тато/мама стріляє в людей?» Це питання, що потребують обговорення з дитиною.
5. Завжди будьте чесними з дітьми. Не бійтеся розділити з ними свої страхи та побоювання. Зазначайте, що відповідні дорослі вирішують проблему.
6. Намагайтеся зберегти звичний уклад життя, щоб дати дітям відчуття стабільності.
7. Виділіть годину чи півгодини на день, які ви стабільно присвячуватимете лише дитині, грі та спілкуванню з нею для позитивних емоцій. Відкладіть телефон і всі справи на потім.

8. Залучайте дітей до планування того, як впоратися із ситуацією у вашій родині. Це їм необхідно, допомагає долати стрес, а крім того, вони й справді продукують багато гарних ідей.

9. Діти військових можуть потребувати додаткової уваги, більше часу та більше спілкування.

10. Усі діти можуть проявляти за таких обставин ознаки стресу. Пам’ятайте, що деякі незрілі, агресивні реакції є реакцією на стрес.

11. Діти можуть мати проблеми зі сном. Намагайтеся дотримуватися звичних вечірніх ритуалів та будьте поблажливими до таких речей як спати зі світлом, з улюбленою іграшкою, разом з братом/сестрою. Це тимчасово і зазвичай не викликає звикання.

12. Діти можуть почати часто гратися у війну чи відтворювати агресію у своїй творчості. Часто це засмучує дорослих. Утім це нормальна реакція для дітей, які тим самим повідомляють про свою поінформованість про події навколо них. Якщо гра не є по-справжньому агресивною, не варто бути надто несхвальним. Поговоріть з дітьми про їхню творчість, вербалізовуйте емоції, які ви побачили. Запитуйте, як діти почуваються. Діліться своїми емоціями навзаєм. Дітям важливо не почуватися самотніми у своїх переживаннях. Часом допомагають ігри в лікаря, пожежника – того, хто рятує життя. Якщо дитина одержима насильницькими образами більше, ніж кілька днів, варто звернутися до фахівця.

13. В окремих випадках у дітей за умов зростання стресу та нестабільного психічного стану можуть посилюватися суїцидальні настрої. За перших же ознак звертайтеся до фахівців.

14. Не дозволяйте дітям перевантажувати себе цими проблемами. Якщо вони щовечора рвуться дивитися теленовини, знайдіть їм інше, нове для вас заняття.
15. Не перевантажуйте дітей фінансовими проблемами. Казати, що ви маєте бути економнішими, варто і доречно. Але не більше. Фінанси – сфера, де діти почуваються безпорадними, оскільки ще не відповідають за неї
16. Знайдіть час для того, щоб проаналізувати власну поведінку та впоратися з власними виявами стресу. Це допоможе не тільки вам, але й вашим дітям/учням.
17. Вчителі мають повідомляти батькам, якщо помітили ознаки стресової поведінки дитини. Вони мають надати корисну інформацію та поради з теми.

Випускник НПЛ 2013 року, учасник бойових дій на Сході

Рекомендації дорослим членам родин, в які повернувся учасник АТО

1. Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре, — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що вдома на нього дуже чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий, із перемогою.

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити. Обмежте собі доступ до ЗМІ і захистіть себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

3. Вільний час варто витратити не на телевізор, а на якусь волонтерську діяльність. Наприклад, у госпіталі. Займайте свій час і думки роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще перейдіть від слів до практики. Із маленьких вчинків окремих людей складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових — вони часто на межі відчаю. Вкрай важливо, щоб поряд була людина морально сильніша, здатна контролювати емоції.

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, — це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені прожити з людиною щасливе життя.

7. Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт, який буде лише посилюватися. Виходів із конфлікту може виявитися багато, та всі вони будуть деструктивними для особистості і соціуму.

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поряд людина, яка прийме його будь-яким. Що він потрібен. Багато хто  закривається в собі, якщо бачить: дружина відкидає його новий досвід, не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше ні з ким. Це може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитись і розкритися.

9. Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади типу "він зі мною не говорить, тому що ..." Не можна почуватися жертвою. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті: там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так не зроби. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.

10. Щоб чоловік швидше адаптувався, залучайте його активніше у повсякденне життя. Він має бачити: він тут потрібен і не є тягарем. В іншому разі у свідомості бійців виникає розлом: там він герой, а тут дружина робить усе сама, щоб він начебто відпочив. Не "жалійте" його, втягуйте у побутові дрібниці.

11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня чуйність і співпереживання можуть стати для батька рятівними.

12. Якщо йому починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло й вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати увімкненим нічник. Людина прокидається від кошмару, бачить, що вдома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.

13. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися. Підходьте до чоловіка збоку, при цьому говоріть щось лагідним голосом. Погладжуйте йому спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.

14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів у принципі — приготуйтеся до того, щоб день за днем, можливо — тиждень за тижнем налагоджувати контакт. Згадайте, як годували в парку білочку. Ви простягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Дайте чоловікові зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно.

15. Буває, що людина довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. Намагайтеся прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежте перебування людини на кухні. Зацікавте її більшість часу проводити в інших приміщеннях.

16. При проявах агресії на словах — говоріть із людиною спокійно. Так, усередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Своєю поведінкою, інтонацією і реакцією дайте зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.

17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. Здебільшого у компаніях — хтось сказав зайве слово, неправильно зрозумів, не так подивився. Якщо ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — разом із друзями виведіть його з зони ризику. Оберігайте його від людей, які можуть спровокувати його на конфлікт.

18. Якщо прояви агресії супроводжує зловживання алкоголем — негайно зверніться до фахівців. Спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.

19. Якщо людина приїхала із зони АТО напідпитку, не тверезіє кілька днів і це не властива для неї поведінка — відразу звертайтеся до нарколога чи психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром (похмілля) — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — тобто організм уже не пручається, людині потрібно кілька грамів алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку треба лікувати терапевтично. Те саме з залежністю від легких наркотиків — це мають лікувати фахівці.

20. Багато бійців АТО скаржаться на болі у спині. Носіння бронежилета і тривалі переміщення на бронетехніці можуть призвести до  проблем із хребтом. Хай чоловік пройде обстеження. Якщо фізичних розладів не виявили, то травма є психосоматичною. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

21. Якщо боєць не хоче йти до психолога або психотерапевта, хоча потребує їхньої допомоги, то фахівець сам має прийти до нього. Знайдіть спосіб, аби у вашому колі спілкування з'явилась людина, що встановить довірчі взаємини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці.

22. Якщо людина не хоче йти до психолога, але готова йти на сповідь до духівника — йдіть до церкви. В окопах атеїстів немає.